Європейський гнилець

ЗМІСТ СТАТТІ

1. ЗАГАЛЬНИЙ ОПИС.. 1

2. ОПИС ЗБУДНИКА.. 2

3. ПАТОГЕНЕЗ. 5

5. ПРОФІЛАКТИКА.. 5

6. ЗАХОДИ БОРОТЬБИ.. 6

ЗАГАЛЬНИЙ ОПИС

Це інфекційна хвороба бджолиних сімей, яка призводить до загибелі розплоду у віці 3-4 днів, іноді старшого. Трапляється в усіх кліматичних зонах нашої планети, Хворі сім'ї зменшують виробництво воску удвічі, медову продуктивність - на 20-80 %, вихід розплоду знижується на 30-45 %.

Європейський гнилець вражає відкритий розплід напровесні і влітку. Інкубаційний період становить 36-72 год. Розрізняють явну та приховану форми хвороби. За прихованої форми збудник може бути в організмі бджіл, маток, личинок, у меді, перзі, стільниках, але клінічних ознак хвороби немає.

Для явної форми характерна загибель личинок, що легко виявляється. Розрізнюють три ступені ураження бджолиної сім'ї: сильний, середній та слабкий. За слабкого ступеня в сім'ї буває 5-10 хворих личинок, за середнього - від 10 до 50, за сильного - понад 50 личинок на кожному стільнику.

Перебіг хвороби залежить від умов утримання та годівлі бджіл. Тому вважається, що спричинюють ї умовно патогенні збудники. У більшості випадків хвороба виникає в слабких та незабезпечених кормами сім'ях, де личинки голодують. Особливо вражає європейський гнилець сім'ї, ослаблені отрутами. У неутепленому гнізді створюються умови для розвитку хвороби. Найбільший її розвиток спостерігається на початку медозбору. Під час максимального взятку хвороба іде на спад, інколи її ознаки зникають. Складається враження, що сім'ї видужали. У цей період розплоду мало, стільники зайняті медом. Після закінчення медозбору хвороба посилюється і триває доти, поки в сім'ї є розплід.

Сім'ї, уражені європейським гнильцем, зимують гірше, ніж здорові. Через два тижні після виставляння із зимівника розвиток хворих сімей гальмується, хоч клінічні ознаки хвороби в цей час ще не спостерігаються.

Перебіг хвороби залежить від виду збудника, його патогенності, часу інфікування личинок. Коли гинуть личинки старшого віку, європейський гнилець може бути сприйнятий як мішечкуватий розплід, а якщо запечатані, як американський гнилець. Трапляється й форма, змішана з мішечкуватим розплодом або з американським гнильцем.

У дорослих бджіл захворювання має приховану форму або характеризується загальною слабкістю, зниженою працездатністю, байдужістю до захисту гнізда, передчасним спрацьовуванням особин. На початку захворювання рухливість личинок підвищується, тому змінюється природне положення їх у комірках. Хворі личинки втрачають блиск, тургор, стають матовими, потім жовтіють. Їхня шкірка стає прозорою, через неї проглядає витягнута вздовж тіла середня кишка, заповнена сірувато- чи жовтувато-білим вмістом, добре видно трахеї. Через декілька днів після загибелі шкірка та інші тканини личинок набувають м'якої консистенції. У такому стані гниття шкірка легко рветься, і личинку не вдається цілою витягти з комірки (трупи тістоподібні, тягучої консистенції). Після загибелі личинки поступово висихають і перетворюються на темно-коричневу скориночку, яка лежить на нижній стінці комірки або в нижньому її кутку. Шкірочки легко і повністю відокремлюються пінцетом чи іншим предметом від стінок комірок.

Гнилі личинки мають кислий запах, а деякі трупи запах гнилого м'яса.

На початковій стадії хвороби бджоли встигають вичищати відкриті комірки від трупів личинок, при запущеній - у запечатаному розплоді є загиблі личинки, які стають тягучими, висихають і міцно прикріплюються до комірок. Ця ознака притаманна американському гнильцю. Хворий розплід має строкатий вигляд, кришечки комірок темніють і провалюються.

ОПИС ЗБУДНИКА

У кожному випадку може бути один або кілька видів мікробів: стрептокок (мелісокок), плютон, бацила альвей, стрептокок апіс, ентерококус фекаліс, бацила орфеус. Крім цих збудників, при європейському гнильці можуть бути й інші, але вони не здатні спричинити цієї хвороби.

Деякі автори вважають, що під назвою "європейський гнилець" мається на увазі два чи три захворювання бджолиного розплоду різних за етіологією, але подібних за клінічними ознаками.

Стрептокок плютон – це клітина видовженої форми (мал.1), стінка якої щільна і дуже тонка. Цитоплазматична мембрана, як правило, одноконтурна. Цитоплазма щільно заповнена гранулярним компонентом, тому окремі рибосоми виділяються нечітко. Поділяються клітини внаслідок утворення поперечних перегородок. Ядровий компонент розміщений у цитоплазмі. Мікроб має форму витягнутих (ланцентоподібних) коків розміром 0,5-1,5 мкм (мал.2). У мазках вони розташовуються поодинці, частіше попарно, ланцюжками чи у вигляді скупчень, розеток; у культурі та в тканинах утворюють капсулу, яка містить кілька коків, що добре фарбуються за методом Кленбергера, Томчика та Новеллі. Мікроб спор не утворює. Стрептококи фарбуються всіма аніліновими фарбами і за Грамом; іноді бувають і грамнегативні коки.

Мал.1. Стрептокок плютон

Мал.2. Ланцетоподібні коки стрептокока плютон

Із патологічного матеріалу стрептокок плютон виділяють культивуванням посівів при 35 градусах С на середовищах Бейлі та Черепова в анаеробних умовах. Для цього використовують данаеростат або ексикатор, в який після вставлення чашок чи пробірок з посівами нагнітають вуглекислий газ (5-10 % СО). Потім культивування виділених штамів цього збудника можливе і в аеробних умовах. Для культивування використовують середовище Бейлі. До його складу входять: дистильована вода 1 л, глюкоза, розчинний крохмаль та екстракт дріжджів - по 10 г, калій фосфорнокислий однозаміщений - 13,6 г, агар-агар рослинний 20 г. Середовище стерилізують в автоклаві при 116 градусах С три дні підряд по 20 хв. У першому посіві збудник на цьому середовищі починає рости через 4-7 діб, у наступних через 24-48 год.

Середовище Черепова: в 1 л водопровідної води кладуть 300 г почищеної картоплі (обов'язково видаляють вічка), варять 15-20 хв. не допускаючи розварювання, фільтрують через ватно-марлевий фільтр і до 1 л фільтрату додають 2% рослинного агар-агару, З г пептону. Суміш стерилізують в автоклаві при тиску 1 атм. 20 хв., потім додають 3% екстракту пекарських дріжджів і 3% глюкози рВ 6.8. Стерилізують в апараті Кока 3 дні по 30 хв. або в автоклаві при тиску 0,5 атм. З дні по 15 хв.

Напіврідкий 0,15%-ний картопля ний агар приготовлений аналогічно середовищу Черепова, тільки з тією відмінністю, що замість 2% додають 0,15% розчинного агар-агару.

На твердих середовищах стрептокок утворює дрібні круглі, опуклі, зернисті перламутрово-білого кольору, непрозорі колонії діаметром 1-16 мм. У печінковому бульйоні і напіврідкому агарі він росте, утворюючи каламутне ніжне пристінкове кільце, на дно пробірки через 2 доби випадає білий осад.

Стрептокок ферментує глюкозу і фруктозу без утворення газу, не ферментує глюкозу і фруктозу без утворення газу, не ферментує сахарози, галактози, лактози, мальтози, рафінози, рамнози, маніту, сорбіту, інозиту, аксилози, гліцерину та крохмалю.

Стрептокок плютон зберігає життєздатність у сухому вмісті середнього відділу кишковика личинки і в трупах-шкірочках при кімнатній температурі до трьох років. У меду на сонячному світлі збудник хвороби зберігається 3-4 год., у меду в темноті при кімнатній температурі - 3-7 місяців, у 10 % розчині цукру, що заброджує, при 37 градусах С - 3-5 днів, при кімнатній температурі 11-21 день, у 20 % розчині меду, що бродить - понад місяць, у пастоподібній кашці з перги і води при кімнатній температурі - 10 місяців; на пасіці влітку: на вуликах – 50-55 днів, на стільниках – 40-45, на медогонках – 45-48, на утеплювальних тканинах з прополісом 21-24 дні, у меду 8-15 днів, вощині 55-65, перзі 365 днів; у воді 79-84 дні; на спецодязі пасічника 95 днів.

Під час нагрівання мікробної суміші до 60 градусів С плютон гине за 10-15 хв., у розчині фенолу в розведенні 1:60 за 15 хв., 1:70 за 20, 1:90 за 10 хв.; в освітлених розчинах хлорного вапна з вмістом 1,1% активного хлору за 30 хв., у 3 % -ному розчині однохлористого йоду за 20 хв. у 0,5 %-ному марганцево-кислого калію за 30, а в 5 %-ному за 1хв.. в 0,5%-ному розчині формальдегіду – за 10 хв.

Бацила альвуй-паличка, її клітинна стінка – тришарова. Прошарки клітинної стінки приблизно однакові. Цитоплазматична мембрана тришарова. Цитоплазма має гранулярну будову. Спори бацили альвей-п’ятикутної форми, мають густу гомогенну оболонку з нерівномірними виступами, за якою є широка зона кортексу, що складається із 7 прошарків. У центрі спори є спороплазма. Спори також багатошарові, розташовані в центрі клітини (мал.3).

Мал.3. Бацила альвей зі спорою в центрі клітини

Бацила альвей (мал.4) фарбується позитивно за Грамом, рухома. Спори розташовуються центрально, 2,5-4 мкм в довжину та 0,8-1,5 мкм в ширину, інколи утворюють ряди у вигляді частоколу (мал.4.2). Збудник-факультативний аероб, росте при температурі 37 градусів С на звичайному МПА та МПБ, кров'яному агарі Цейслера, через добу утворює на агарі великі колонії неправильної форми у вигляді оленячих рогів (мал.5). На агарі Цейслера утворює гемоліз. Бульйон каламутніє рівномірно, на 3-5-й день на його поверхні утворюється безбарвна або сірувата гладенька ніжна плівка із слабким пристінковим кільцем, під час струшування вона падає на дно пробірки у вигляді вати. Бацила альвей повільно розріджує МПЖ, молоко сквашує та пептонізує, утворює індол, бувають сліди аміаку та сірководню, крохмалю не гідролізує, нітритів не відновлює, ферментує глюкозу, мальтозу, гліцерин, лактозу, сахарозу з утворенням кислоти, але без газу. Біохімічні властивості несталі. Старі культури мають неприємний запах, особливо сильний, якщо культивувати мікроби на кров'яному агарі. Спори бацили альвей дуже життєздатні. У шкірочках личинок вони зберігаються понад 20 років, у неопалюваних приміщеннях, а також при температурі 35-37 градусів С виживають на дерев'яних та металевих поверхнях, вуликових полотнинах, стільниках, штучній вощині; у меді - до 450 днів, у перзі та медоперговій суміші до 171 дня.

Мал.4. Бацила альвей: 1- палички; 2 - спори (типове розташування у вигляді частоколу)

Мал.5. Типова форма колоній бацил альвей у вигляді оленячих рогів

У 2 %-ному розчині марганцевокислого калію спори гинуть за 7 год., у 5 %-ному - за 1 год., у 2 %-ному розчині хлораміну при температурі 40 С - через 6-12 год., у 0,5 %-ному розчині хінозолу через 5-45 хв., а в 1 %-ному - через 5 хв., в 0,1 %-ному розчині трипафлавіну - через 45 хв., а в 0,4 %-ному - через 20 хв., у 5 %-ному розчині хлоронолу - через 45-60 хв., а в 15 %-ному - через 10-30 хв., у 5 %-ному розчині хлорного вапна - через 45-60 хв., у 10 %-ному - через 20-30 хв.

Резистентність вегетативних форм бацили альвей невелика. При температурі 100 градусів С або під час дії 0,1 %-ного розчину хінозолу вони гинуть через 5 хв. У воску при 120 градусах С спори гинуть через 2 год. Перекис водню, однохлористий йод. їдкий натрій, каустифікована содопоташна суміш (температура розчину 60 градусів С ), лужний розчин мальдегіду, 0,1-0,3 %-ний бета-пропілактан убивають спори від 5 хв. до 3 год. Спори бацили альвей гинуть від дії оксиду етилену в камері, коли початковий вакуум 550 мм рт. ст., концентрація газу з 1,5 кг на м³, температура 22-25 градусів С і відносна вологість повітря 50-60 %, через 6 год., під час дії бромистого метилу в камері за початкового вакууму 600 мм рт.ст, концентрації газу 3,5 кг на м³, температури 22-25 градусів С та відносної вологості, близької до повного насичення, - через 24 год.

Стрептокок апіс - це круглі клітини (мал.6) з одношаровою стінкою і одноконтурною цитоплазматичною мембраною. Цитоплазма складається з дрібногранулярної речовини. Електронограма дає можливість диференціювати стрептокока апіс від стрептокока плютон.

Мал.6. Стрептокок апіс

Стрептокок апіс живе при температурі 35-37 градусів С на поверхнях вулика, стільниках, вощині, у меду до 256 днів, у перзі та медоперговій суміші до 129 днів, у цукровому сиропі та водопроводній воді - до 14 днів. На дерев'яних поверхнях, стільниках, вощині, у меду в неопалюваних коморах - до 265 днів. У пробірці при температурі 78 градусів С він гине за 30-35 хв., у розведеному фенолі 1:60 та 1:70 за 30 хв., а 1:90 за 50 хв., у розчинах хлорного вапна з наявністю 2 % активного хлору за 30 хв., в 0,5 % розчині марганцевокислого калію за 50 хв., у 5 %-ному за 5 хв. Є дані про те, що у висушеному стані на склі, ваті, папері, дереві та бавовняній тканині він життєздатний до трьох років. Нагрівання до 60-70 градусів С вбиває його за декілька хвилин.

Стрептокок апіс розташовується в мазках короткими ланцюжками, розмір окремих коків 0,7-0,9 мкм, грампозитивна, спор не утворює, капсули не має; факультативний аероб, добре росте при температурі 37 градусів С на звичайних живильних середовищах, а також на середовищах Бейлі, Черепова, кров'яному агарі Цейслера. Через 24 год. на агарі утворюються дрібні, прозорі, безбарвні колонії, які легко знімаються петлею і суспензуються у фізрозчині. Мікроб спричинює помутніння бульйону, розріджує МПЖ, молоко від нього скисає та пептонізується, індолу та сірководню не утворює, виділяє дуже мало аміаку, вуглеводи ферментує з утворенням кислоти, крохмалю не гідролізує, нітритів не відновлює, на кров'яному агарі не спричинює гемолізу.

Спори бацили орфеус гинуть під час кип'ятіння у воді через 15 хв.; 2 %-ний розчин хлораміну при температурі 40 градусів С убиває їх за 210 хв. резистентність бацили орфеус до фізичних та хімічних факторів така сама, як і бацили альвей.

Патогенність

До європейського гнильцю сприйнятливі бджоли й оси. Його збудникам притаманні неоднакові патогенність та вірулентність, що залежить від їхньої кількості. Чим вища доза мікробів, що потрапляють до організму личинки, тим сильніші патологічні явища. Залежать вони також і від біологічних особливостей різних штамів. Але ці особливості мікробів вивчені недостатньо. Штучно заразити бджіл не завжди вдається. Збудники європейського гнильцю знижують або втрачають свої хвороботворні властивості, коли культивувати їх на штучному середовищі. Заразити бджіл природним матеріалом (суспензія загиблих від європейського гнильцю личинок) легше, ніж культурами, одержаними на штучних живильних середовищах.

Більшість збудників європейського гнильцю може діяти патогенно не тільки самостійно, але й як синергісти, доповнюючи та посилюючи хвороботворні властивості один одного.

Стрептококи плютон та апіс патогенні для незапечатаних личинок бджіл та ос; теплокровні тварини не заражуються. Бацила альвей патогенна не тільки для личинок бджіл, але й для мух, великої воскової молі, личинок совки, а також для мишей, кроликів та морських свинок. Миші, яких заражали підшкірно, гинули через 24 год., а морські свинки і кролики через 6 днів. Бацила орфеус після введення в гемолімфу патогенна для черв'яка шовкопряда, гусені великої воскової молі.

Джерелом хвороби є хворі та мертві личинки. Поширюють збудника хвороби в сім'ї бджоли-годувальниці, а в інші сім'ї заносять блукаючі бджоли, бджоли-злодійки ї трутні. Оси також переносять збудників і заражують бджолині сім'ї та гнізда ос. Здорові сім'ї заражуються внаслідок переставляння стільників з розплодом, медом, пергою та порожніх із неблагополучних щодо американського гнильцю сімей, а також використання вуликів від хворих сімей без дезінфекції. Придбання пакетів, маток, сімей з неблагополучних пасік призводить до поширення хвороби, зараження благополучних сімей та пасік.

ПАТОГЕНЕЗ

Протягом перших трьох днів личинки імунні до шкідливої дії збудника. Це можна пояснити тим, що молоко, яким бджоли-годувальниці годують личинок, має захисні властивості. Крім того, ця речовина потрапляє із організму бджоли, яка має віковий імунітет проти цих збудників, безпосередньо в харчо-травну систему личинки. Личинки заражуються, починаючи з третього дня і пізніше, коли їм бджоли-годувальниці вносять у корм мед та пергу. Збудник проходить в епітелій середньої кишки личинки, де і розмножується. Потім він потрапляє в гемолімфу і поширюється в інших тканинах. Для хвороби характерна септицемія, коли збудник безперешкодно поширюється і розмножується в гемолімфі та інших тканинах личинки. У живих тканинах першим розмножується стрептокок плютон. Потім хвороба ускладнюється дією вторинної мікрофлори, чому в мертвих тканинах і переважає вторинна мікрофлора.

Повільний розвиток хвороби, можливо, пояснюється тим, що спочатку заражуються старші личинки, що живляться медом, а також тим, що спочатку появи хвороби розплід заражується невеликою кількістю збудника.

Іноді личинки, хворі на європейський гнилець, стають ніби здоровими. Після запечатування в комірках замість шовковистої нитки вони виділяють жироподібну рідину, яка містить збудників. Цією рідиною хворі личинки змащують внутрішні стінки комірки та кришечки. Бджоли, що розвинулись із хворих личинок під час прогризання кришечки та очищання комірки інфікуються. Потім заражують розплід, поширюючи хворобу в бджолиній сім'ї. В цьому разі перебіг хвороби буває у вигляді гострого спалаху.

Діагноз ставлять, враховуючи характерні ознаки хвороби, за результатами мікроскопічних, бактеріологічних та серологічних досліджень. Необхідно переконатись, що немає американського гнильцю та мішечкуватого розплоду. Слід також враховувати можливість змішаного перебігу згаданих хворіб в одній бджолиній сім'ї та на пасіці.

ПРОФІЛАКТИКА

Щоб запобігти появі європейського гнильцю, на пасіках, потрібно утримувати сильні сім'ї. Сильними вони бувають переважно тоді, коли постійно забезпечені доброякісним кормом, своєчасно і добре утеплені, знезаражені та коли всі роботи проводяться згідно з технологічним регламентом. На зиму бджолині сім'ї повинні бути забезпечені достатніми запасами корму та відповідно утеплені з урахуванням достатньої вентиляції. Необхідно своєчасно вибраковувати гніздові (стільники з чорними стінками, що не просвічуються, а також стільники із запліснявілою пергою, закисаючим медом, забруднені калом бджіл. Такі стільники перетоплюють на віск. Необхідно обновлювати третину гніздових стільників за рахунок відбудови нових із вощин.

Враховуючи, що на європейський гнилець хворіють не всі сім'ї, а ступінь ураження буває різний, для розведення слід використовувати маток, виведених від маток із стійких проти хвороби сімей. Слабкі сім'ї, які погано розвиваються, треба вибраковувати. Потомство маток із таких сімей не повинно розмножуватись, тому цих маток замінюють на дочок із стійких сімей.

Вулики, пасічницький інвентар, спецодяг та інше пасічницьке обладнання не можна передавати на іншу пасіку без попереднього знезараження.

Порожні вулики, вставні та стельові дощечки, полотнини, інвентар, обладнання та спецодяг очищають І дезінфікують на дезінфекційних майданчиках із закритою ямою для. стічних вод. Підмор і сміття з дна вулика збирають та спалюють. Вологі утеплювальні подушки замінюють сухими, а зволожені підсушують. У теплу погоду (не нижче 10 градусів С у тіні) сім'ї пересаджують у чисті знезаражені вулики. Гнізда сімей, особливо слабких, зменшують і добре утеплюють. Порожні рамки із стільниками знезаражують та зберігають у сухих і добре провітрюваних приміщеннях, бажано, з температурою не вище 10 градусів С, щоб їх не руйнувала воскова міль.

Пасіки слід розташовувати в сухих і добре захищених від вітру місцях з весняним пожитком нектару та пилку. В кожній бджолиній сім'ї весною слід мати 10 кг меду, а також 1-2 рамки з пергою. У міру розвитку бджолиних сімей гнізда поступово розширюють, вставляючи світлокоричневі стільники, а при наявності медозбору - вощину. У спеку не можна допускати перегрівання вуликів.

Весною, якщо мало перги, немає пилкового взятку, сім'ї підгодовують медо-перговою або медо-білковою сумішшю. Ці суміші повинні бути у вигляді твердого тіста, замішані в цукровій пудрі.

ЗАХОДИ БОРОТЬБИ

Якщо виявлено європейський гнилець, на пасіку накладають карантин та вживають заходів відповідно до інструкції про заходи з профілактики та ліквідації пошесних хворіб бджіл.

Боротьба з європейським гнильцем зводиться до комплексу санітарно-лікувальних заходів, (які включають поліпшення умов утримання бджіл, застосування лікувальних препаратів, проведення дезінфекції вуликів, рамок та всього інвентаря. Гнізда хворих сімей зменшують, для чого забирають порожні та зайві стільники з медом; слабкі бджолині сім'ї об'єднують по 2-3 в одну, маток замінюють. Гнізда утеплюють.

Лікування проводять так само, як і від американського гнильцю. Якщо вирішили застосовувати антибіотики, то тільки ті, які були ефективними під час перевірки в лабораторіях ветеринарної медицини.

Щоб запобігти утворенню стійких проти препарату мікробів та підвищити ефективність лікувальних препаратів, рекомендується чергувати лікарські засоби. Наприклад, якщо протягом одного сезону застосовували стрептоміцин, то в наступному слід скористатися тетрацикліном або якимсь іншим препаратом. Таку заміну треба робити за рекомендацією спеціалістів лабораторії ветеринарної медицини.

Бджолині сім'ї, що не піддаються лікуванню, а також ті, в яких виявлено захворювання не тільки відкритого, а й запечатаного розплоду, треба перегнати. Стільники з великою кількістю хворих личинок забирають із гнізда і перетоплюють на віск.

Якщо багато здорового запечатаного розплоду, після переганяння хворих сімей його вирощують у спеціально призначених бджолиних сім'ях-інкубаторах.

Для оздоровлення бджолиних сімей і з метою профілактики доцільно використати підрамковий простір близько 0,6 м. Він застосовується з метою виключення можливості контакту бджіл з підлогою, де в смітті є збудники. Бджоли ретельно очищають комірки і якщо збудники не повертатимуться до гнізда з підлоги, настане оздоровлення. Створити такий великий підрамковий простір не завжди можливо, бо потрібна перебудова вулика-лежака, а в багатокорпусних це зробити просто підставити 2-3 корпуси. У стінках підрамковото простору не повинно бути отворів. Через такі отвори проходитиме світло. На нього поспішатимуть бджоли-охоронці й ті, що перший раз ідуть на обліт, а це не бажано.

Вулики, пасічницький інвентар, устаткування, спецодяг, територію пасіки дезінфікують так само, як і при американському гнильці. Порожні стільники знезаражують зволоженням із гідропульта або машини ЛСД розчином 2 %-ного перекису водню та 1 %-ного мурашиної (або оцтової) кислоти чи 5 %-ного розчину однохлористого йоду; експозиція - 24 год. Після цього стільники промивають та просушують. Стільники можна також дезінфікувати параформаліновим способом.

З воском і медом із неблагополучних пасік поступають так само, як і при американському гнильці.

Пасіку вважають оздоровленою і знімають карантин через рік після ліквідації хвороби та остаточної дезінфекції.

П. Я. Хмара, кандидат біологічних наук

Журнал “Пасіка” №3 1999 рік